Політика воєнного комунізму як передумова голоду

«Воєнний комунізм» – система надзвичайних заходів керування економікою, що впроваджувалася Російською комуністичною партією (більшовиків) (РКП (б)) у 1918–1921 pp.

Головними цілями політики воєнного комунізму були: побудова комунізму насильницькими методами, мобілізація ресурсів для боротьби з противниками більшовицької диктатури, а також впровадження більшовицької владної вертикалі на теренах, які належали Російській імперії до подій Лютневої революції. Від 1919 р. заходи політики воєнного комунізму застосовувались на території України, яка була окупована більшовиками під час збройної агресії проти Української народної республіки.

Фактично від приходу до влади шляхом збройного перевороту наприкінці жовтня 1917 р. більшовики дотримувалися курсу на знищення суверенітету Української народної республіки та на встановлення політичної диктатури з використанням збройного насилля. З метою легітимації збройної агресії та представлення її як «внутрішньо-український громадянський конфлікт», російським більшовицьким урядом було створено політичне квазіутворення – Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР), яка, попри декларативний суверенітет, входила до складу Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РСФРР).

Саме органам влади УСРР було делеговано право на реалізацію політики воєнного комунізму, що була розроблена більшовицькою Радою народних комісарів у Росії.

До характерних рис політики воєнного комунізму належали:

• одержавлення економіки;
• припинення товарно-грошових відносин;
• введення продрозкладки (примусове вилучення продовольства у селянства);
• запровадження загальної трудової повинності;
• введення зрівняльної оплати праці;
• мілітаризація суспільства.

З-посеред інших заходів політики воєнного комунізму особливе місце належало т. зв. продовольчій розкладці (рос. продразверстка). В Україні продрозкладку запровадив Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) УСРР власним декретом «Про розверстку лишків врожаю 1918 та попередніх років» від 13.04.1919 р.

Продрозкладка полягала в обов’язковій здачі власниками селянських господарств державі продовольчих залишків (хліба та інших продуктів харчування). Фактично ж, примусово вилучалося практично все продовольство. Спочатку заходи продрозкладки охоплювали господарства площею понад 5 десятин (5,46 га). У 1920 р. заходи з вилучення продовольства застосовувались до господарств площею понад 3 десятини (3,28 га).

Стягнення продовольства відбувалося репресивними методами з повсякчасним застосуванням насильства (у т.ч. розстрілів), вилученням сільськогосподарського реманенту, конфіскацією особистого майна, боротьбою з індивідуальною торгівлею продовольством (т. зв. боротьба із «спекулянтами-мішочниками»), обмеження права на пересування, виселення з власних домівок тощо.

Заходи продрозкладки здійснювали воєнізовані продзагони, які складалися з мешканців міст (передусім робітників), підрозділів Червоної армії, Всеукраїнської надзвичайної комісії.

З метою реалізації заходів політики воєнного комунізму в сільській місцевості більшовицькі органи влади свідомо розпалювали соціальний конфлікт у селі, а саме – застосовували максимально жорсткі методи до найпродуктивнішої верстви – заможного селянства (у т. ч. підвищені норми продрозкладки) та шукали підтримки в середовищі незаможного селянства. Так, від травня 1920 р. були зорганізовані волосні та сільські комітети незаможних селян (т. зв. «комнезами»). В якості заохочення за активну участь у заходах продрозкладки до 10 % вилученого продовольства могло розподілятися серед членів комнезамів.

Політика воєнного комунізму та продрозкладка як її наріжний камінь не мали нічого спільного із принципами ринкової економіки. Заходи держави придушували приватну ініціативу та позбавляли безпосередніх виробників продовольства мотивації для розвитку, впровадження нових технологій виробництва. Тисячі економічно ефективних господарств, які й так потерпали від наслідків Першої світової війни, повсякчасних реквізицій під час збройного протистояння на території України, були остаточно зруйновані адміністративно-репресивними заходами більшовиків.

Таким чином, саме політика воєнного комунізму виявилась однією з головних причин катастрофічного голоду 1921–1923 рр.