ДОБРОЧИ́НЕЦЬ

Той, хто дає кому-небудь допомогу, підтримку і т. ін.; благодійник; протилежне лиходій. — Як благородний, хоча й бідний шляхтич, я не можу звести руку на свого добродійника (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 50); Як всякий ханжа, що побував у ролі фальшивого добродійника, він не міг навіть припустити, щоб його розвінчали (Ігор Муратов, Свіже повітря..; 1962, 175).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 324.