(1890 – 1986)

В’ячеслав Молотов (Скрябін) народився в слободі Кукарка Яранського повіту В’ятської губернії Російської імперії (нині – м. Совєтськ Кіровської області Російської Федерації).

Радянський партійний та державний діяч. Голова Ради народних комісарів СРСР (РНК СРСР) у 1930–1941 рр., народний комісар (від 1946 р. – міністр) закордонних справ СРСР.

Член Центрального комітету Російської комуністичної партії (більшовиків) (ЦК РКП(б), від 1925 р. – Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) (ЦК ВКП(б)), від 1952 р. – Комуністичної партії Радянського Союзу (ЦК КПРС)), у 1921–1957 рр. Член Політичного бюро ЦК КПРС у 1926–1957 рр.

Член Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) у 1920–1921 рр. і в 1934–1937 рр. Член Політбюро ЦК КП(б)У в 1920–1921 рр. Перший секретар ЦК КП(б)У в 1920–1921 рр.

Від 1920 р. здійснював контроль за діяльністю Комісії з вивчення продовольчих ресурсів в УСРР. Саме у цей період було посилено заходи воєнного комунізму, введено практику революційних трибуналів щодо тих, хто не виконував заходи продрозкладки, застосовувалася практика взяття заручників із числа соціально-ворожих (з точки зору більшовицького режиму) прошарків.

В. Молотов контролював виконання плану продрозкладки, встановленого Центральним статистичним управлінням РСФРР (т. зв. «Комісія Попова» за ім’ям Павла Попова – очільника Центрального статистичного управління), згідно з яким у 1921 р. в Україні було вилучено 120 млн пудів пшениці.

Бюрократичний стиль керівництва, схильність до радикальних методів виконання партійних завдань створили В. Молотову в середовищі більшовицького правління образ фахівця з партійно-ідеологічної роботи на селі, здатного вести «безкомпромісну класову боротьбу із куркульством».

У 1927 р. В. Молотов був спрямований в Україну з метою посилення темпів хлібоздачі. Хоча на той момент більшовицький режим офіційно припинив політику воєнного комунізму, функціонер застосовував апробовані ним на початку 1920-х методи під час «боротьби за врожай». Він одноособово встановив «драконівські» показники хлібоздачі (265 млн пудів(!)) та адміністративними методами, передусім репресіями, добився їх виконання. Наслідком цього стали ознаки локального голоду на півдні України в 1928–1929 рр.

У 1932 р., бувши головою Ради народних комісарів (фактично – уряду СРСР) контролював хлібозаготівельну кампанію в Україні. За вказівкою Йосипа Сталіна в УСРР було створено та делеговано уповноважену комісію з ВКП(б) під керівництвом В. Молотова. Саме він відіграв важливу роль в оформленні та затвердженні 6 липня 1932 р. на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У Постанови «Про план хлібозаготівлі» й ухваленні ΙΙΙ Всеукраїнською партконференцією для УСРР плану хлібозаготівлі в кількості 356 млн пудів, що значно перевищував реальні можливості українських селян.

25 липня 1932 р. В. Молотов, спільно з Лазарем Кагановичем надіслали ЦК КП(б)У і РНК УСРР цілком таємну телеграму про посилення вилучення хліба, заборону торгівлі та проведення жорстких репресій щодо голодуючих селян.

2 серпня 1932 р., незважаючи на голод в УСРР, В. Молотов підписав та направив на виконання органів центральної влади в Україні Постанову РНК СРСР № 1200 «Про збирання врожаю і плану хлібоздачі на серпень 1932 р.», яка встановлювала для України завищений на 100 млн пудів план здачі зерна.

В. Молотов був одним із трьох підписантів сумнозвісної Постанови Центрального виконавчого комітету та Раднаркому СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 07.08.1932 р., яка в народі отримала назву «Закон про п’ять колосків».

23 вересня 1932 р. В. Молотов спільно з Й. Сталіним надіслали ЦК КП(б)У телеграму про відмову в наданні Україні насіннєвої позики.

Попри широке використання репресивних методів проти українського селянства, зокрема введення системи натуральних штрафів за невиконання плану, повторне стягнення продовольства, припинення товарного постачання сіл (ще до режиму т. зв. «чорних дощок»), застосування «судових репресій» проти «ухильників» і «саботажників» хлібозаготівлі, 30 жовтня 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У визнало незадовільними темпи хлібозаготівлі. Того ж дня з ініціативи В. Молотова на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У була прийнята Постанова «Про заходи щодо посилення хлібозаготівлі», якою органи влади на місцях були зобов’язані не допускати торгівлю хлібом, промисловими товарами в Україні та посилити судові репресії.

14 грудня 1932 р. Й. Сталін і В. Молотов підписали Постанову ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі та в Західній області», згідно з якою були вжиті заходи щодо подолання опору селян, припинення українізації, проведення репресій, у тому числі арештів та ув’язнення в концтабори на термін від 5 до 10 років.

22 січня 1933 р. Й. Сталін і В. Молотов підписали та направили в УСРР Директиву ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про попередження масових виїздів голодуючих селян за продуктами», якою заборонили виїзд селян з України, обмежили переміщення всередині країни і заблокували кордони УСРР військовими підрозділами. Цим самим мільйони українських селян були позбавлені найменшої можливості здобути продовольство за межами місця проживання та прирікалися на смерть від голоду та захворювань, які він викликав.

13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва своєю Постановою визнав В’ячеслава Молотова одним із суб’єктів (винуватців) злочину геноциду, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ним Голодомором 1932–1933 років, умисно організував геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн 941 тис. осіб.

(1891 – 1939)

Народився в c. Федорівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії Російської імперії (нині – с. Федорівка Пологівського району Запорізької області).

Радянський партійний та державний діяч. Член Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У) у 1920–1937 рр. Член Політичного бюро Центрального комітету КП(б)У в 1920–1934 рр. Член Політичного бюро Центрального комітету Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)) у 1935–1938 рр.

Голова Ради народних комісарів (РНК) УСРР у 1923–1934 рр. Заступник голови РНК СРСР у 1934–1938 рр. Народний комісар фінансів СРСР у 1937–1938 рр.

Депутат Верховної Ради СРСР у 1937–1939 рр.

1 лютого 1932 р. Влас Чубар і Станіслав Косіор підписали та надіслали для виконання обкомам, міськпарткомам і райпарткомам Директиву «Про насіння», згідно з якою колгоспам України відмовлялося в наданні насіннєвої допомоги.

Для реалізації злочинного плану хлібозаготівель Йосипом Сталіним було делеговано в УСРР уповноважену комісію з ВКП(б) під керівництвом В’ячеслава Молотова, який разом із Лазарем Кагановичем за участю С. Косіора і В. Чубаря 6 липня 1932 р. організував прийняття на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У Постанови «Про план хлібозаготівлі» та ухвалення ΙΙΙ Всеукраїнською партконференцією для УСРР плану хлібозаготівлі в кількості 356 млн пудів, що значно перевищував реальні можливості українських селян.

11 листопада 1932 р. за підписами В. Чубаря та С. Косіора до обкомів КП(б)У надіслано витяг з протоколу № 90 засідання Політбюро ЦК КП(б)У, Постанову та Інструкцію РНК УСРР «Про організацію хлібозаготівлі в одноосібному секторі», згідно з якою були посилені репресії відносно селян, які позбавлялись земельних наділів, садибної землі, здійснювалась їх депортація за межі районів, областей та повне вилучення в них продуктів харчування.

Цією ж постановою було прийнято рішення про застосування т. зв. «чорних дощок», а саме:

«а/ негайне припинення підвезення товарів, повне припинення кооперативної і державної торгівлі на місці та вивезення з відповідних кооперативних крамниць всіх наявних товарів;

б/ повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і для одноосібників;

в/ припинення всілякого кредитування, дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов’язань;

г/ перевірка та очистка колгоспів з виявленням контрреволюційних елементів – організаторів зриву хлібозаготівлі…»

Щодо українських селян застосовувались натуральні штрафи у вигляді встановлення додаткових завдань з м’ясозаготівлі в розмірі п’ятнадцятимісячної норми здачі м’яса і річної норми здачі картоплі, а також посилені репресії.

Крім цього, 18 листопада 1932 р. В. Чубар і М. Хатаєвич підписали та направили на місця Постанову Політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп», відповідно до якої було розроблено спеціальний оперативний план, що передбачав використання війська і спеціальних загонів для знищення українських селян, які чинили опір більшовицькій владі.

1 та 3 грудня 1932 р. В. Чубар організував прийняття постанов РНК УСРР «Про заборону торгівлі картоплею в районах, що злісно не виконують зобов’язання з контрактації і перевірку наявних фондів картоплі в колгоспах» та «Про заборону торгівлі м’ясом і худобою», внаслідок чого була вилучена картопля, як один з основних продуктів харчування, і встановлена заборона на торгівлю м’ясом в Чернігівській, Київській, Вінницькій областях, що фактично призвело до вбивства частини українських селян голодом.

В. Чубар був одним з державних функціонерів, хто погодив застосування смертної кари до селян в період вилучення хліба. Як наслідок, 5 грудня 1932 р. було прийнято Постанову Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи з ліквідації саботажу хлібозаготівлі», згідно з якою в областях були створені т. зв. «трійки» – комісії у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного відділу ДПУ та обласного прокурора, які без судового розгляду справ застосовували до селян репресії та приймали рішення щодо їх розстрілів.

Відповідно до довідки РНК УСРР, головою якої був В. Чубар, від 2 грудня 1932 р. на «чорну дошку», крім колгоспів, занесені сільради, села, окремі одноосібники, а також райони, як адміністративні одиниці. Зокрема, у Вінницькій області – 8 районів, 44 колгоспи, 42 села; у Чернігівській області – 13 колгоспів, 38 сіл, 1646 одноосібників; у Донецькій області – 12 колгоспів, 6 сіл, 2 сільради, 25 одноосібників; у Дніпропетровській області – 228 колгоспів у 44 районах; у Київській області – 51 колгосп в 48 селах та 19 районах; у Харківській області – 23 колгоспи в 16 селах та 9 районах; в Одеській області – 12 колгоспів в 9 районах.

2 січня 1933 р. В. Чубар та М. Хатаєвич підписали і надіслали директиву партійним та радянським органам УСРР щодо подальшого посилення репресій до українських селян, у тому числі їх розстрілів.

З квітня 1934 р. В. Чубар залишив УСРР та обійняв посаду заступника голови РНК СРСР, згодом, у 1937–1938 рр. перебував на посаді наркома фінансів СРСР.

4 липня 1938 р. В. Чубар був заарештований і обвинувачений за участь в антирадянській терористичній організації та шпигунстві на користь Німеччини. 26 лютого 1939 р. В. Чубаря було розстріляно.

У 1955 р. він був реабілітований та поновлений (посмертно) у членстві в Комуністичній партії Радянського Союзу.

13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва своєю Постановою визнав Власа Чубаря одним із суб’єктів (винуватців) злочину геноциду, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ним Голодомором 1932–1933 років, умисно організував геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн 941 тис. осіб.

(1893 – 1991)

Народився в c. Кабани Радомисльського повіту Київської губернії Російської імперії (до 1999 р. – с. Діброви Поліського району Київської області; нині населений пункт ліквідований та знятий з обліку).

Радянський партійний та державний діяч. Генеральний секретар Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У) у 1925–1928 рр. Член Центрального комітету КП(б)У в 1925–1930 рр. і 1934–1937 рр. Член Політичного бюро Центрального комітету КП(б)У в 1925–1928 рр. і в 1947 р. Член Центрального комітету Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)) у 1924–1957 рр. Член Політичного бюро Центрального комітету ВКП(б) у 1930–1957 рр.

Народний комісар шляхів сполучення СРСР у 1935–1937 рр. і в 1938–1942 рр. Народний комісар важкої промисловості СРСР у 1937–1939 рр. Народний комісар нафтової промисловості в 1939–1940 рр.

Для реалізації злочинного плану хлібозаготівель Йосипом Сталіним було делеговано в УСРР уповноважену комісію з ВКП(б) під керівництвом В’ячеслава Молотова та Лазаря Кагановича. Ними, за участю Станіслава Косіора і Власа Чубаря, 6 липня 1932 р. було організовано прийняття на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У Постанови «Про план хлібозаготівлі» та ухвалення ΙΙΙ Всеукраїнською партконференцією для УСРР плану хлібозаготівлі в кількості 356 млн пудів, що значно перевищував реальні можливості українських селян.

25 липня 1932 р. Л. Каганович і В. Молотов підписали та надіслали ЦК КП(б)У і РНК УСРР цілком таємну телеграму про посилення вилучення хліба, заборону торгівлі та проведення жорстких репресій щодо голодуючих селян.

Л. Каганович був одним з ініціаторів прийняття 7 серпня 1932 р. Центральним виконавчим комітетом (ЦВК) і РНК СРСР Постанови «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» (т. зв. «Закон про п’ять колосків»), якою було запроваджено розстріли, конфіскацію майна і заборону застосування амністії.

20 серпня 1932 р. Л. Каганович підписав і направив до ЦК КП(б)У та РНК УСРР телеграму «Про незадовільні темпи хлібозаготівлі», в якій вимагав вжити заходи щодо суворого покарання винних осіб.

Від грудня 1932 р. до 1934 р. Л. Каганович очолював новостворений сільськогосподарський відділ ЦК ВКП(б), де активно керував організацією машинно-тракторних станцій (МТС) в колгоспах і радгоспах, а також наполягав на найжорсткіших методах «суцільної колективізації» України.

29 грудня 1932 р. Л. Каганович і С. Косіор організували прийняття Постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про посилення репресій до одноосібників – злісних нездавачів хліба», на підставі якої були застосовані репресії проти 1000 селянських господарств Харківської та 500 селянських господарств Дніпропетровської областей: у них вилучили все майно і позбавили садибних земель та будівель.

Того ж дня Л. Каганович і С. Косіор, використовуючи Постанову «Про розповсюдження на Дніпропетровську область заходів, прийнятих щодо Одеської області», дали вказівки стосовно депортації 700 селянських сімей на північ Радянського Союзу та заслання в концтабір 50 осіб.

Крім насильницької депортації мирного населення, в УСРР тривали репресії за т. зв. «хлібними справами», тобто за приховування хліба, його «розкрадання» тощо. Згідно з даними Державного політичного управління УСРР лише в 1932 р. було арештовано 94 354 особи.

У 1933 р. Л. Каганович сприяв припиненню партійного курсу «українізації» усіх сфер суспільного життя в УСРР.

У 1947 р. Л. Каганович з радянського боку координував заходи злочинної депортації українців у межах операції «Вісла», яка була здійснена владою Польської народної республіки у співпраці зі спецслужбами СРСР. Брав активну участь у плануванні та організації заходів, спрямованих на боротьбу проти Української повстанської армії, а також здійсненні репресій проти цивільних мешканців, які підтримували українське підпілля.

13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва своєю Постановою визнав Лазаря Кагановича одним із суб’єктів (винуватців) злочину геноциду, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ним Голодомором 1932–1933 років, умисно організував геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн 941 тис. осіб.

(1893 – 1937)

Народився в м. Гомель Могильовської губернії Російської імперії (нині – м. Гомель Республіки Білорусь).

Радянський та партійний державний діяч. Відповідальний секретар Одеського губернського комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У) у 1923–1924 рр. Другий секретар Центрального комітету КП(б)У в 1932–1933 рр. та в березні–серпні 1937 р. Перший секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У в 1933–1937 рр. Член Політбюро ЦК КП(б)У в 1932–1937 рр.

Член Центрального комітету Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)) у 1930–1937 рр.

Мендель Хатаєвич спільно з іншими партійними і державними діячами СРСР та УСРР, починаючи з весни 1932 року запровадив низку постанов та підзаконних актів, якими посилив створення умов, розрахованих на фізичне винищення голодом частини української національної групи (у т.ч. представників неукраїнського етнічного походження).

23 жовтня 1932 р. М. Хатаєвич надіслав усім обкомам, міськпарткомам та райпарткомам КП(б)У директивний лист за своїм підписом і вказівками прийняти особливо рішучі заходи для вилучення в селян хліба.

18 листопада 1932 р. разом із Власом Чубарем підписав і направив на місця Постанову Політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп». На основі цього документу було розроблено спеціальний оперативний план, відповідно до якого використовувалися регулярні війська і спеціальні загони для знищення українських селян, які чинили опір більшовицькій владі.

Обійнявши посаду першого секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У, вжив заходи щодо реалізації акцій, передбачених Постановою «Про розповсюдження на Дніпропетровську область заходів, прийнятих щодо Одеської області» від 29 грудня 1932 р. Наслідком цього стала депортація понад 700 селянських сімей на північ Радянського Союзу та заслання в концтабір понад 50 осіб.

2 січня 1933 р. М. Хатаєвич спільно з В. Чубарем підписав і надіслав директиву партійним та радянським органам УСРР щодо посилення репресій (включно із застосуванням розстрілів) до селян, які перешкоджають планам хлібоздачі.

Водночас, 12 березня 1933 р. М. Хатаєвич звернувся з доповідною запискою на ім’я Йосипа Сталіна щодо «голоду у Дніпропетровській області та заходів для покращення продовольчого постачання населення». Констатуючи факт наявності голоду, а також поширення захворювань у зв’язку із браком продовольства, М. Хатаєвич в оптимістичному тоні підкреслював можливість здійснення весняної посівної кампанії.

9 липня 1937 р. був заарештований та обвинувачений в участі у «контрреволюційній терористичній організації», яка діяла під керівництвом т. зв. «Польської військової організації». Розстріляний 27 жовтня (за окремими даними – 30 жовтня) 1937 р.

Реабілітований у 1956 р.

13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва своєю Постановою визнав Менделя Хатаєвича одним із суб’єктів (винуватців) злочину геноциду, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ним Голодомором 1932–1933 років, умисно організував геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн 941 тис. осіб.

(1887 – 1939)

Народився в м. Іваново-Вознесенськ Володимирської губернії Російської імперії (нині – м. Іваново Російської Федерації).

Радянський та партійний державний діяч. Обіймав посади у Київському губернському комітеті Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У) у 1923–1925 рр. (у т.ч. й посаду секретаря губернського, а згодом – окружного комітету КП(б)У. Перший секретар Харківського окружного комітету КП(б)У та Центрального комітету КП(б)У в 1926–1930 рр. Другий секретар ЦК КП(б)У в 1933–1937 рр. Перший секретар Київського обласного комітету КП(б)У в 1934–1937 рр.

Член Центрального комітету Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)) у 1930–1933 рр.

У листопаді 1932 р. Павло Постишев очолив діяльність Надзвичайної хлібозаготівельної комісії, що працювала у Надволжі (РСФРР).

18 вересня 1932 р., бувши секретарем ЦК ВКП(б), П. Постишев надіслав телеграму з вимогою повного виконання експортного плану четвертого кварталу 1932 року, усвідомлюючи при цьому трагічні наслідки вивезення зерна та інших продуктів харчування під час масового голоду в УСРР.

У грудні 1932 р. очолював Надзвичайну хлібозаготівельну комісію в Дніпропетровській області. 23 грудня 1932 р. П. Постишев разом зі С. Косіором прибули на засідання бюро обласного комітету КП(б)У Дніпропетровської області та організували прийняття ним Рішення «Про перегляд термінів плану хлібозаготівлі в районах», на підставі якого в цьому регіоні були застосовані репресії і вбивства селян голодом.

Варто відзначити, що від січня 1933 р. П. Постишев призначений секретарем ЦК КП(б)У. Зважаючи на те, що П. Постишев одночасно обіймав посаду секретаря ЦК ВКП(б), до його повноважень належали нагляд і контроль за діяльністю генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, у тому числі й у здійсненні заходів щодо вилучення продовольства у населення.

На думку істориків, призначення П. Постишева було здійснено з ініціативи Й. Сталіна. Крім участі в організації голоду в Україні 1932–1933 рр. П. Постишев спільно з Лазарем Кагановичем підтримували курс на згортання політики «українізації», були «рупорами» критики т. зв. «українського буржуазного націоналізму». Наслідком таких дій стали масові репресії, що застосовувалися проти представників української творчої та наукової еліти, а також представників більшовицької партії, обвинувачених в опозиції сталінській лінії керівництва.

У 1934–1936 рр. П. Постишев – один із провідників антирелігійної кампанії в УСРР. З його ініціативи в Києві була знищена низка храмів (зокрема частина архітектурного ансамблю Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря), проводилися заходи щодо заборони дотримання релігійного сакрального календаря (наприклад, заміщення свята Різдва Христового на святкування світського Нового Року) тощо.

П. Постишев активно впроваджував настанови партійного керівництва щодо т. зв. «партійної чистки» на початку 1930-х рр., а згодом брав активну участь у боротьбі з т. зв. «ворогами народу» під час Великого терору.

У березні 1937 р. П. Постишев переведений до Куйбишевського обласного комітету ВКП(б) РСФРР. У лютому 1938 р. заарештований за обвинуваченням у діяльності «Правотроцькістської організації в Україні», а також у шпіонажі на користь Японії (від 1920 р.). 26 лютого 1939 р. розстріляний (того ж дня було розстріляно Станіслава Косіора та Власа Чубаря).

У червні 1955 р. П. Постишева було повністю реабілітовано, а згодом поновлено (посмертно) його членство в Комуністичний партії Радянського Союзу.

13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва своєю Постановою визнав Павла Постишева одним із суб’єктів (винуватців) злочину геноциду, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ним Голодомором 1932–1933 років, умисно організував геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн 941 тис. осіб.

(1889 – 1939)

Народився в м. Венгрув Седлецької губернії Російської імперії (нині м. Венгрув Мазовецького воєводства Республіки Польща).

Радянський партійний та державний діяч. Член Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У) у 1919–1922 і 1928–1938 рр. Генеральний та перший секретар ЦК КП(б)У в 1928–1938 рр.

Секретар Центрального комітету Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)) у 1926–1928 рр. Депутат Верховної Ради СРСР у 1937–1938 рр. Заступник голови Ради народних комісарів (РНК) СРСР (1938 р.).

У період впровадження політики воєнного комунізму у грудні 1920 р. С. Косіор входив до складу Колегії Народного комісаріату продовольства УСРР – органу влади більшовицького уряду України, що безпосередньо координував заходи продрозкладки, у тому числі й застосування репресивних заходів щодо українського селянства.

15 січня 1932 р. С. Косіор зініціював та сприяв прийняттю Постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Питання хлібозаготівлі», відповідно до якої посилювався контроль за діяльністю керівництва регіонів під час вилучення хліба.

1 лютого 1932 р. С. Косіор спільно з Власом Чубарем підписали та надіслали для виконання обкомам, міськпарткомам і райпарткомам Директиву «Про насіння», згідно з якою колгоспам України відмовлялося в наданні насіннєвої допомоги.

17 березня 1932 р. С. Косіор організував прийняття Постанови «Про насіннєві фонди», якою були посилені репресії в Україні та задіяні т. зв. «активісти» із числа селян.

29 березня 1932 р. С. Косіор сприяв прийняттю Політбюро ЦК КП(б)У Постанови «Про Полісся», що задекларувала жорсткі репресії стосовно селян в УСРР та депортацію з районів Полісся 5000 сімей у спеціально створені поселення для розробки кар’єрів каміння та глини. Крім того, ним персонально погоджено з ЦК ВКП(б) питання про депортацію за межі України ще 5000 сімей.

6 липня 1932 р. брав участь у засіданні Політбюро ЦК КП(б)У та підтримав прийняття Постанови «Про план хлібозаготівлі» й ухвалення ΙΙΙ Всеукраїнською партконференцією для УСРР плану хлібозаготівлі в кількості 356 млн пудів, що значно перевищував реальні можливості українських селян.

9 серпня 1932 р. С. Косіор підписав Постанову Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи боротьби зі спекуляцією хлібом», якою репресивні органи Державного політичного управління (ДПУ) і органи міліції були зобов’язані забезпечити повне усунення з ринку продавців зерна і борошна та застосування репресій (арештів і конфіскацій).

25 жовтня 1932 р. під керівництвом С. Косіора Політбюро ЦК КП(б)У прийняло Постанову «Про необхідність подолання відставання України у виконанні плану хлібозаготівлі», якою в десять разів було підвищено темпи виконання річного плану.

5 листопада 1932 р. С. Косіором організовано прийняття Політбюро ЦК КП(б)У Постанови «Про посилення участі органів юстиції в проведенні хлібозаготівлі», яка була направлена на активізацію діяльності органів юстиції і прокуратури у вилученні зерна. Як наслідок, 9 листопада 1932 р. Народний комісаріат юстиції УСРР розіслав Інструкцію «Про активізацію роботи органів юстиції в боротьбі за хліб», в якій визначив максимальний термін розслідування справ у триденний строк.

6 листопада 1932 р. С. Косіор підписав телеграму обкомам, якою була встановлена товарна блокада у більшості регіонах України.

11 листопада 1932 р. за підписами С. Косіора і В. Чубаря до обкомів КП(б)У надіслано витяг з протоколу № 90 засідання Політбюро ЦК КП(б)У, Постанову та Інструкцію Ради народних комісарів УСРР «Про організацію хлібозаготівлі в одноосібному секторі», згідно з якою були посилені репресії відносно селян, які позбавлялись земельних наділів, садибної землі, здійснювалась їх депортація за межі районів, областей та повне вилучення в них продуктів харчування.

Цією ж постановою було прийнято рішення про застосування т. зв. «чорних дощок», а саме:

«а/ негайне припинення підвезення товарів, повне припинення кооперативної і державної торгівлі на місці та вивезення з відповідних кооперативних крамниць всіх наявних товарів;

б/ повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і для одноосібників;

в/ припинення всілякого кредитування, дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов’язань;

г/ перевірка та очистка колгоспів з виявленням контрреволюційних елементів – організаторів зриву хлібозаготівлі...»

Щодо українських селян застосовувались натуральні штрафи у вигляді встановлення додаткових завдань з м’ясозаготівлі в розмірі п’ятнадцятимісячної норми здачі м’яса і річної норми здачі картоплі, а також посилені репресії.

27 листопада 1932 р. С. Косіор підписав і направив на місця для виконання Постанову Політбюро ЦК КП(б)У «Про вжиття репресивних заходів до колгоспів, що саботують хлібозаготівлі», згідно з якою було організовано проведення судових процесів щодо членів партії, які сприяли українським селянам під час здійснення відносно них геноциду.

1 грудня 1932 р. він підписав та направив на адресу обкомів партії директиву ЦК ВКП(б), в якій вимагав до 15 січня 1933 р. вивезти хліб із сільської місцевості.

Після узгодження з Й. Сталіним, В. Молотовим і В. Чубарем питання про застосування смертної кари в період вилучення хліба, С. Косіор, з метою реалізації вказаних спільних злочинних намірів, організував прийняття 5 грудня 1932 р. Постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи з ліквідації саботажу хлібозаготівлі», згідно з якою в областях були створені т. зв. «трійки» – комісії у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного відділу ДПУ та обласного прокурора, які без судового розгляду справ застосовували до селян репресії та приймали рішення щодо їх розстрілів.

13 грудня того ж року С. Косіор підписав і надіслав Директиву ЦК КП(б)У «Про вживання заходів проти куркульських і антирадянських елементів – організаторів саботажу хлібозаготівлі», якою від секретарів обкомів більшовицької партії вимагав виявляти у складі партії осіб, які не виконували злочинні рішення, провести їх арешти та заслання на північ.

23 грудня 1932 р. С. Косіор і П. Постишев прибули на засідання бюро обкому КП(б)У Дніпропетровської області та організували прийняття ним Рішення «Про перегляд термінів плану хлібозаготівлі в районах», на підставі якого в цьому регіоні були застосовані репресії і вбивства селян голодом.

Наступного дня С. Косіор підписав і надіслав на адресу секретарів райкомів партії, голів райвиконкомів, уповноважених обкомів КП(б)У розпорядчий лист, під час виконання якого в п’ятиденний термін було вивезене все наявне зерно, що зберігалося в колгоспних фондах, та арештовані особи, які чинили опір.

29 грудня 1932 р. спільно з Л. Кагановичем організував прийняття Постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про посилення репресій до одноосібників – злісних нездавачів хліба», яка задекларувала репресії стосовно 1000 селянських господарств Харківської та 500 селянських господарств Дніпропетровської областей: у них було вилучено все майно і позбавлено садибних земель та будівель.

Того ж дня, використовуючи Постанову «Про розповсюдження на Дніпропетровську область заходів, прийнятих щодо Одеської області», дали вказівки стосовно депортації 700 сімей і 700 селян на північ Радянського Союзу та заслання в концтабір 50 осіб.

У 1935 р. С. Косіор був нагороджений орденом Леніна («за видатні успіхи в галузі сільського господарства»).

Від січня 1938 р. обіймав посади заступника голови РНК СРСР та Голови Комісії радянського контролю при РНК СРСР. Причетний до політичних репресій під час Великого терору (1937–1938 рр.) та неодноразово підписував т. зв. «розстрільні списки».

3 травня 1938 р. був заарештований за обвинуваченням у приналежності до т. зв. «Польської військової організації». Під час слідства до С. Косіора застосовувались тортури. 26 лютого 1939 р. С. Косіора було розстріляно.

Попри пряму відповідальність в організації Голодомору, масових репресіях 14 березня 1956 р. С. Косіора було посмертно реабілітовано.

13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва своєю Постановою визнав Станіслава Косіора одним із суб’єктів (винуватців) злочину геноциду, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ним Голодомором 1932–1933 років, умисно організував геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн 941 тис. осіб.