Пам'ять про Голодомор у нацистській пропаганді

Після початку німецько-радянської війни в червні 1941 р. більшість українських земель достатньо швидко (до грудня того ж року) опинилися під окупацією Німеччини та її союзників. Нацистський режим, подібно до радянського, був класичним прикладом тоталітарної моделі побудови й управління суспільством. Тож, надзвичайно важливу роль для нацистської влади, зокрема й на окупованих територіях, відігравало питання пропаганди й контролю над інформаційних полем.

Від перших днів окупації при новостворених органах управління (зокрема й із залученням представників місцевого населення) було зорганізовано редакції різноманітних друкованих видань. За підрахунками дослідників, протягом 1941–1944 рр. на території України у різні періоди існувало близько 360 легальних видань. Їхнім головним призначенням було: інформування населення окупованих територій щодо вимог нової влади; пропаганда й інформаційний вплив, а також додаткові функції, притаманні будь-яким друкованим ЗМІ (інформаційна, розважальна, комерційна та ін.).

Чільне місце з-посеред інших аспектів нацистської пропаганди в окупованій Україні посідав сюжет злочинів більшовицького режиму – політичних репресій, утисків національних культур (передусім української), свавілля представників партійної та державної номенклатури тощо. Характерною рисою пропаганди було використання міфу про жидокомуну – пропагандистську конструкцію, яка виникла ще в часи громадянського протистояння на теренах колишньої Російської імперії в таборі противників більшовизму. Міф пояснював причини революції 1917 р. та злочинів більшовизму (зокрема, «Червоний терор») єврейським походженням більшовицьких лідерів, а також ніби іманентною ненавистю юдеїв до традиційного християнського світу тощо. Для апологетів міфу про жидокомуну комуністична ідеологія являла собою єврейське вчення, покликане встановити всесвітню диктатуру. Нацисти адаптували міф для потреб власної пропаганди й активно застосовували його під час окупації теренів СРСР. Дихотомія «Усі комуністи – євреї, та усі євреї – комуністи» стала одним із наріжних каменів не лише пропаганди, але й практики тотального знищення євреїв.

На момент нацистського вторгнення, Голодомор 1932–1933 рр., який забрав мільйони життів жителів підрадянської України, а також злочин т. зв. розкуркулення в пам’яті більшості населення був чи не найбільшою трагедією, яку довелося пережити під більшовицьким пануванням. Тож, тематика Великого Голоду, його причин, масштабності були зручним полем для впровадження конкретних сенсів, спрямованих як на критику більшовицького режиму, так і підтримку «нового порядку», що начебто звільняв людей на окупованих територіях від жахів більшовизму.

Голодомор (або, як у більшості публікацій його означали «Голод 1932–1933 рр.) став темою різноманітних за жанром та обсягом публікацій: від відверто пропагандистських, спрямованих на розпалення антисемітських настроїв, до спроб опису подій геноциду українського селянства на наукових засадах. Частим прийомом для посилення впливу на читача, було звернення до персональних історій і переживань «маленької» («звичайної») людини в часі Голодомору.

У 1942–1943 рр., коли нацисти фактично повертаються до радянської практики визиску села за допомогою колективних господарств і вилучення працездатного населення для примусової праці на теренах Третього Райху, Голодомор 1932–1933 рр. згадується в публікаціях, що висвітлюють, наприклад, голод у британській Індії чи в неокупованій частині СРСР. При цьому ситуація голоду в окупованих Німеччиною українських містах очікувано не знаходила місце на шпальтах преси.

З-посеред інших публікацій варто виокремити серію статей Степана Соснового (1896–1961), українського економіста, агронома, що побачили світ восени 1942 – взимку 1943 рр. С. Сосновий – випускник Харківського інституту сільського господарства та лісоводства. У 1920-х рр. написав кілька економіко-статистичних праць, в яких достатньо критично висловлювався щодо перспектив усуспільнення знарядь праці та засобів виробництва в сільському господарстві. За подібні «викривлення» був змушений залишити наукову діяльність, і від 1932 р. працював звичайним агрономом на території Півдня України (нині Якимівський район Запорізької області). Він на власні очі побачив наслідки сталінського класового експерименту в українському селі, що, судячи з подальших подій, справило на С. Соснового надзвичайно гнітюче враження.

Наприкінці 1930-х рр. С. Сосновий переїжджає до Харкова. Попри можливість виїзду в евакуацію він залишається в Україні та разом із родиною опиняється під німецькою окупацією. Від листопада 1941 р. розпочинає працювати в Харківській обласній земельній управі на посаді керівника економіко-статистичного відділу.

П’ять публікацій С. Соснового, які побачили світ у вересні 1942 – січні 1943 рр. на шпальтах харківської газети «Нова Україна», були присвячені явищу колективізації та її наслідкам для українського села й селян. Найбільшого поширення (передруку в газетах інших окупованих Німеччиною регіонах України та в україномовній пресі на території самої Німеччини) набула стаття «Правда про голод в Україні в 1932–1933 рр.». У ній, зокрема, автор не лише подав поетапну характеристику радянської політики стосовно селянства України, але й вказав на те, що більшовицьке керівництво свідомо йшло на штучне винищення села та приховування від світу інформації щодо реальних масштабів трагедії. С. Сосновий одним із перших подав приблизну кількість жертв Голодомору 1932–1933 рр., що, на його думку, могла сягати 4,8 млн осіб. Також дослідник порівнював Голод 1932–1933 рр. із голодами періоду Першої світової війни та періодичною ситуацією голоду в Індії під британським пануванням у XVIII – XIX ст., вбачаючи першопричину Голодомору в колоніальному статусі України у складі СРСР.

На думку дослідників біографії С. Соснового, публікації в «Новій Україні» були частиною рукопису наукової праці «Що дали більшовики українському селянству?», яка так і не побачила світ як окрема книга^[1].

Загалом тема Голодомору 1932–1933 рр. була невід’ємною складовою української публіцистики на сторінках преси окупованої України, а також україномовної преси на території Німеччини. Вперше на території підрадянської України інформація про штучний Голод стала доступною, а головне – легалізованою у публічному просторі для значної кількості людей. Разом із цим варто пам’ятати, що нацисти не прагнули меморіалізувати пам’ять про жертв більшовицького злочину, а лише використати тему Голодомору для власних пропагандистських цілей, зокрема й поширення антисемітських настроїв у суспільстві для цілеспрямованого й тотального убивства євреїв України.

^[1] У зв’язку з наближенням лінії фронту С. Сосновий разом із дружиною в 1943 р. залишив Харків і переїхав до Одеської області, де працював агрономом. У 1950 р. його було заарештовано радянською держбезпекою та засуджено до 25 років позбавлення волі. У 1958 р. він був звільнений і поновлений у правах. Помер і був похований у Києві.